Зако́нність — багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Це фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, головними критеріями якої служать рівень і стан оцінки правового життя суспільства взагалі та його громадян. Алексеев С.С., Архипов С.И. и др. Теория государства и права М.: Норма, 1998.
Законність означає ідею, принцип, метод державного керівництва, режим, систему реального вираження права в законах держави, в самій законотворчості, у підзаконній правотворчості, у практиці правореалізації та правозастосування. Вітрук Н.В. Законність: поняття, захист і забезпечення. Конституційна законність і конституційне правосуддя. / / Загальна теорія держави і права. ВВ 2 т. / За ред. М.М. Марченко. М. 1998. С.15
Ознаки законності зовнішня (формальна) — обов'язок виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями. внутрішня (сутнісна) — наявність науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якість законів.
Аспекти законності Аналіз законності в широкому сенсі дозволяє розрізнити в її змісті такі самостійні аспекти: ідея законності - необхідність дотримання законності,для фактичного досягненні загальності права, реалізації прав і свобод. метод державного керівництва суспільством - держава здійснює свої функції шляхом прийняття нормативних актів,забезпечення їхньої реалізації. Проте вона не тільки закріплює правові норми,але й забезпечує їх здійснення і захист прав різними засобами(правовими,організаційними,політичними).Кудрявцев В.Н. Законність: зміст і сучасний стан // законність в РФ. М. 1998, с.4. принцип діяльності держави – вимога, згідно з якою держава, всі її органи, організації та установи самі пов'язані правовими нормами, діють в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Законність, розглянута з такого боку, служить принципом не будь-якої, а виключно демократичної держави. режим законності – сутність законності як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі розкривають відправні засади, комплексна система поглядів і ідей,незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносини.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001.
Принципи законності Основними принципами законності є: верховенство закону по відношенню до всіх нормативно-правових актів. Цей принцип передбачає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів у відповідності з їх субординацією. Конституція країни має найвищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативно-правові акти – законам, причому підзаконні акти приймаються та діють тільки в тому випадку, коли які-небудь суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти повинні бути підзаконними, тобто відповідати законам і підзаконним нормативно-правовим актам; загальність законності означає, що в суспільстві діяльність всіх державних органів, громадських організацій, комерційних об`єднань, посадових осіб, громадян регламентована нормами права. Не може бути виключення ні для фізичних, ні для юридичних осіб, на яких би дія норм права не розповсюджувалася; неприпустимість протиставлення законності та доцільності. Неможливо заперечувати норми права, не виконувати їх, керуючись інтересами життєвої доцільності. останні враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність норми права означає необхідність вибору суворо в межах норми права найбільш оптимальних варіантів здійснення правотворчої та правореалізаційної діяльності. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись нормою права, призначає те покарання, яке найбільш доцільне в даному випадку, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця і т. і.; невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи повинні попереджати правопорушення та протидіяти їм. У цьому відбивається реальність законності – досягнення фактичного виконання норм права у всіх видах діяльності та невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення; обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе дотримання двох типів правового регулювання: загальна заборона – розповсюджується на владні державні органи та посадові особи (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом); загальний дозвіл – розповсюджується на громадян та їх об`єднання (дозволено все, що не заборонено законом).
Вимоги законності
Законність –це своєрідна необхідність, яка виявляється в сукупності конкретних об'єктивних вимог,які надаються всім суб'єктам, учасникам суспільного життя, врегульована правом. Одна частина таких вимог звернена до громадян,організаціям, інша – до законодавчої, виконавчої, судової державної влади.
При всій різноманітності підходів до поняття законності, прийнято розглядати її як систему певних вимог, що, на думку деяких авторів, складають її субстанціональні елементи:Ткаченко, В. Д. Функціональне призначення законності [Текст] / В. Д. Ткаченко // Вісник Академії правових наук України. 1996р. №6. - Х. : Акад. Правових наук України, 1996. Загальність законності - дотримуватись і виконувати всіма органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами та самими громадянами. Ніхто не має право порушувати закони, нехтувати ними чи ставити себе вище закону. Єдність законності - передбачає єдину спрямованість у правовому регулюванні однорідних суспільних відносин, що випливає з загальних для всіх регіонів країни інтересів і потреб; єдність у розумінні, застосуванні і виконанні законів і підзаконних нормативних актів на всій території країни всіма суб’єктами права. Отже, закони і видані різними уповноваженими на те органами держави нормативні акти повинні тлумачитися і застосовуватися однаково відповідно до їхньої букви і духу на всій території країни і для всіх суб’єктів суспільних відносин. Неприпустимо той чи інший закон тлумачити залежно від особистих інтересів конкретного суб’єкта, місцевих умов і впливів. Верховенство Конституції та закону – підпорядкованість Конституції, загальновизним принципам і нормам міжнародного права, закону, всім нормативним актам і всім актам правореалізації.Афанасьев В.С. Обеспечение законности: вопросы теории и практики: Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук. - М., 1993. Рівність всіх громадян у правовому захисті та у виконанні ними правових приписів - громадяни зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки і держава повинна створити всі необхідні умови для реалізації їх законних прав та інтересів. Дотримання (виконання) положень правових актів усіма суб'єктами права. В цій вимозі диктується необхідність реалізації державно-владних приписів (зобов'язань і заборон), їх обов'язковість для усіх суб'єктів права. Належне та ефективне застосування права. Законність потребує ефективної правозастосовної діяльності, що передбачає недопущення бюрократизму, тяганини, байдужості до інтересів людей, своєчасну реакцію на будь-які заяви громадян щодо обмеження їх прав і свобод, прийняття ефективних правозастосовних актів, Наявність соціальних і юридичних механізмів,що забезпечують реалізацію права. Якісне застосування права. Неприпустимість свавілля в діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, які приймають владні рішення, повинні керуватися не особистими чи вузько груповими інтересами, а конкретними правовими принципами і враховувати при цьому інтереси всього суспільства, держави, правові приписи і вимоги моралі. Невідворотність юридичної відповідальності - особи, які вчинили правопорушення, рівні перед законом і судом, неминуче підлягають юридичній відповідальності незалежно від їхньої статі, національності, походження, майнового стану, займаної посади та ін. Вереша Р.В., Туркевич І.К. - Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: ЦУЛ, 2007 - 208с.
Легітимність і легальність влади
На підставі вчення М. Вебера про легітимні типи панування можна дати таке визначення легітимності влади.
Положення, при якому люди вважають себе належними підкорятися, а влада вважає, що має право наказувати, називається легітимністю влади.
Іншими словами, легітимність влади - це
визнання влади населенням ; прийняття влади як правомірної і справедливої ; наявність у влади авторитету в очах населення.
Термін «легітимність» іноді перекладають з французької як «законність» влади. Це невірно. Для визначення законності влади у французькій мові існує інший термін - «легальність» влади.
Легальність влади означає, що
влада має законне походження ; влада здійснюється за допомогою закону (а не шляхом сваволі, насильства тощо) ; влада сама підкоряється закону .
Звідси видно, що легітимність і легальність влади - це близькі, але не тотожні поняття.
Легітимність - це етична, оціночна характеристика влади (існуюча влада є доброю чи поганою, справедливою або несправедливою, чесною або нечесною і т.п.).
Легальність же - це юридична і тому етично нейтральна характеристика влади.
Різниця двох зазначених характеристик влади виражається також у тому, що легальна влада може на певному етапі стати нелегітимною в очах населення. У цьому зв'язку в західній політології розроблений такий показник, як поріг легітимності влади. Він визначається за результатами соціологічних опитувань і становить 30% населення. Це означає, що якщо за результатами соціологічних опитувань більше 30% населення висловлює довіру існуючій владі, вона вважається легітимною; якщо ж за результатами соціологічних опитувань довіру існуючій владі висловлює менше 30% населення, вона вважається нелегітимною. Оскільки громадська думка в країнах західної демократії розглядається як один з політичних інститутів суспільства, то політик з рейтингом менше 30%, як правило, йде у відставку. Претенденти на посаду президента США напередодні виборів мають рейтинг, що значно перевищує 50% (близько 60-70%) і постійно стежать за тим, щоб протягом їх президентства він залишався досить високим, тобто не опускався нижче позначки в 50%.
Для розуміння відмінності вказаних характеристик влади видається важливим введення ще одного поняття - підпорядкування владі.
Підпорядкування владі - це юридичний акт, він означає, що особа не порушує закон. А ось підкоряється, визнає або не визнає існуючу владу - це вже етична, оціночна характеристика влади. Іншими словами, не всяке підпорядкування владі означає визнання цієї влади, або - люди підкоряються не тільки легітимній владі.
Коли влада стає нелегітимною в очах населення, зростає ймовірність протидії цій владі. Однією з поширених в демократичній практиці форм опору владі, вираження їй своєї недовіри є акції громадянської непокори як засіб ненасильницької боротьби. Про ефективність цього засобу свідчить, наприклад, набуття в 1950 році Індією незалежності в результаті масових кампаній непокори колоніальним британським властямЛегітимність і легальність влади .
Гарантії законності Гарантії законності - це об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, а також спеціальні засоби і заходи, за допомогою яких забезпечується режим законності.
Серед гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби та заходи.
Загальні умови — суто об'єктивні (економічні, політичні та ін.) умови суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання.
Ці умови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування, зумовлюючи при цьому і спеціальні засоби щодо зміцнення законності.