Юридичні факти (від лат. factum — зроблене, дія, подія, вчинок) — це фактичні обставини дійсності, з правовою моделлю яких пов'язано настання наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків, а також цивільних правовідносин в цілому.
Юридичні факти як явище правової дійсності мають тривалу історію свого становлення і розвитку. За часів Римського права розрізняли декілька підстав виникнення правових відносин. Вже у Інституціях Гая і Юстиніана закріплювалися такі з них, як: контракт, делікт, квазіделікт, в деяких джерелах вказано ще й четверту підставу — квазіконтракт. Пізніше підставою правовідносин визнавали односторонню угоду, строки, підстави укладення і припинення шлюбу, переходу речей у спадок та інші юридичні факти. Безперечно, така велика кількість їх видів потребувала певної систематизації, але попри значущість юридичного факту в праві, його загального поняття Римськими юристами сформульовано не було. Для інституціональній системи Римського права традиційна демонстрація конкретності, зведення загальної проблеми до персоніфікованого казусу.
Дефініційного оформлення юридичні факти набувають лише у ХІХ ст. Поняття «юридичний факт» вперше ввів Фрідріх Карл фон Савіньї. У праці «Система сучасного римського права» (1840—1849) він писав: «Я називаю події, що викликають виникнення або завершення правовідносин, юридичними фактами». Започаткований ним теоретичний доробок продовжили Б. Віндшейд, Г. Дернбург та інші німецькі науковці.
Сьогодні, юридичні факти в цивільному праві України відіграють службову роль — вони наповнюють модель правової поведінки, реальним змістом, що призводить цивільні правовідносини до руху. Юридичні факти є тим правовим засобом, який опосередковує дію норм цивільного права. Правові норми не можуть реалізовуватися без юридичних фактів, а тому і правовідносини не можуть виникати чи припинятися без юридичних фактів. Без юридичних фактів не можливо розглядати й структуру механізму правового регулювання, адже останні виступають його елементом і відіграють вагому роль у його «роботі» в цілому.
Термін «Юридичний факт» поєднує в собі два нерозривно пов'язаних аспекти: фактичний і юридичний. За своїм змістом, юридичний факт це реальне життєве явище дійсності — подія або дія. З іншого боку, цей реальний факт, бувши передбаченим нормою права, породжує певні наслідки, відповідно виступає як факт юридичний. Саме тому, правова роль юридичних фактів істотно відрізняється від функціональної ролі «звичайних» фактів, оскільки юридичні факти є не тільки засобом, а й метою, кінцевим результатом правового регулювання.
Загальна характеристика
Ознаки юридичних фактів Юридичним фактам присутні такі ознаки: конкретність (юридичні факти є об'єктивними обставинами дійсності. Не є такими думки, події внутрішнього, духовного життя), індивідуальність (вони проявляються в діях конкретних суб'єктів цивільних правовідносин), просторова і темпоральна визначеність (юридичні факти завжди існують в часі та просторі), нормативна формалізованість (юридичні факти прямо або опосередковано передбачені нормами права), інформативність (юридичні факти несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання.), консеквентність (вони мають фактичні і юридичні наслідки свого настання), а також комбінованість юридичних наслідків (один і той самий юридичний факт може бути одночасно правостворюючим, правозмінюючим або правоприпиняючим для сторін правовідносин. Так, факт смерті фізичної особи припиняє сімейні правовідносини, в той же час є підставою виникнення спадкових правовідносин.
Для встановлення юридичного факту слід враховувати відповідний передбачений правом механізм його фіксації.
Функції юридичних фактів визначення динаміки правовідносин; функція залучення суб'єкта права до правовідносин; функція породження правосуб'єктності.
Класифікація юридичних фактів
Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для проведення такої класифікації. Натомість, частина друга статті 11 ЦК України встановлює приблизний перелік юридичних фактів. Подібний підхід був наведений свого часу в статті 4 ЦК УРСР 1963 р. і збережений сьогодні Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
В свою чергу, в теорії цивільного права України вчені проводять наступну класифікацію юридичних фактів: а) за юридичними наслідками (такі, що встановлюють право). З їх існуванням пов'язане виникнення правовідносин; такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують; такі, що реалізують право. З їх існуванням пов'язано реалізація прав і обов'язків учасників цивільних правовідносин; такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують; такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни припинення тощо правовідносин; такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.
б) за волею суб'єкта юридичні факти поділяються
на події (юридично значимі факти (явища природи та інші обставини), виникнення і розвиток яких не залежить від волі суб'єктів права)
відносні — викликані діяльністю людей. Наприклад, пожежа внаслідок підпалу; абсолютні — ті, які не пов'язані з діяльністю людей. Наприклад, падіння метеориту, пожежа внаслідок самозаймання.
та дії (життєві факти (вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів), які є результатом волевиявлення свідомої діяльності або поведінки людей.) правомірні — такі дії, що відповідають приписам правових норм. Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки — породжують юридичні наслідки незалежно від спрямованості волі на їх настання (створення літературного твору, наукове відкриття та ін.) юридичні акти — спрямовані на досягнення певного правового результату (вчинення правочину, видання наказу, подання позову та ін.). протиправні — суперечать правовим нормам, завдають шкоди інтересам особи, суспільства і держави. Інколи вчені приділяють увагу юридичним станам як третій групі.
в) за формою прояву юридичні факти прийнято поділяти на: оформленні та неоформлені. Переважна більшість юридичних фактів існує в оформленому (зафіксованому) вигляді, проте можуть існувати й в неоформленому зафіксованому вигляді (усний правочин в цивільному праві). В теорії права вони ще називаються латентними або прихованими);
г) за завершеністю тих чи інших явищ юридичні факти поділяються на: одноактні (дискретні — купівля-продаж речі) і триваючі (перебування у шлюбі, трудових відносинах, на державній службі тощо).
Юридичними фактами є не лише одиничні обставини дійсності, але й складні, їх сукупності. Саме тому виділяють складні юридичні факти, що містять кілька юридично значущих складових (юридичних умов), наприклад, факт правопорушення як система елементів складу правопорушення. Окрім цього в доктрині виділяють поняття фактичного складу, яке слід відмежовувати від складних юридичних фактів. Фактичний склад містить в собі сукупність юридичних фактів, які в процесі накопичення призводять на настання передбачених наслідків.
Юридичні події — фактичні обставини дійсності, настання яких, а також їх подальше існування не зумовлено вольовою поведінкою людини і не координуються ними. Свого часу О. С. Йоффе проводив розмежування між юридичними діями і юридичними подіями за характером процесу проти джерел їх виникнення. Юридична подія має не вольовий характер у своєму процесі незалежно від причин їх виникнення, тоді як дія є вольовим не тільки за своєю причиною, але й у своєму процесі.
В той же час, не слід недооцінювати роль людини в настанні юридичних подій. Виникнення і подальший розвиток подій може бути спровоковано активними діями людини. Так, факт народження дитини не можливо розглядати як таку подію, що не обумовлена вольовою діяльністю людини. З іншого боку, науково-технічний прогрес суттєво розширює людські можливості щодо управління природними явищами. Сьогодні події виступають в якості керованих людиною процесів. Таким чином аксіоматично, що юридичні події можуть існувати також відносно волі і свідомості людини. В зв'язку з цим юридичні події поділяють на абсолютні та відносні.
Абсолютні юридичні події — фактичні обставини дійсності, виникнення, подальший розвиток і можливе припинення яких не пов'язані з вольовою поведінкою людини. До них належать стихійні лиха, інші природні явища.
Відносні юридичні події — такі явища об'єктивної дійсності, які частково пов'язані з вольовою поведінкою людини. Так, виникаючи автономно або по волі людини, останні отримують подальший розвиток, а також припинення залежно від неї чи навпаки. Можна навести приклад надзвичайної ситуації техногенного характеру. Її виникнення зумовлено діями певних осіб, але може привести до наслідків, які вже не залежать від їх волевиявлення. Так само, надзвичайна ситуація природного характеру може виникнути об'єктивно самостійно, але наслідки, до який вона може призвести, їх характер залежить від вольової поведінки людини (пожежа, епізоотія, епіфітотія тощо).
Необхідно зазначити, що в багатьох випадках настання юридичної події прямо не обумовлює спричинення юридичних наслідків. Опосередкований характер події є підставою для вчинення відповідних дій суб'єктом цивільних правовідносин.
Так, суб'єктивні цивільні права, юридичні обов'язки або цивільні правовідносини в цілому, які виникли внаслідок настання юридичних подій, забезпечують ні тільки наступні події, а також майбутню або теперішню поведінку відповідних осіб. Таким чином, юридичні події мають правове значення не самі по собі, а внаслідок того, що вони обумовлюють необхідність забезпечення поведінки суб'єктів цивільних правовідносин. Юридична подія є умовою правовстановлення, але його результатом завжди є не події а юридичні дії.
Юридична подія не може мати будь-якого правового значення, якщо вона не пов'язана з поведінкою суб'єктів цивільних правовідносин. Подія визнається юридичним фактом тільки в той мірі, в якій вона породжує необхідність в правовому регулюванні цивільних правовідносин, які можуть або упередити настання юридичних подій, або повинні прийняти на себе наслідки, які вони (події) породжують.
Так, настанням строку погашається можливість реалізації суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків або цивільних правовідносин в цілому. Але ця подія набуває юридичне значення остільки, оскільки уповноважена особа може здійснити своє право до закінчення встановленого в законі строку, перервати перебіг давності пред'явленням позову, або, якщо він не скористається наданими йому можливостями, прийняти на себе наслідки, які настали в силу спливу строку тощо.
Казус також належить до невідворотних обставин дійсності. Потому той, хто знаходиться під впливом випадку повинен прийняти на себе наслідки, які він має, якщо інші особи не прийняли його на себе за цивільно-правовим договором (страховий випадок тощо).
Деякі події мають юридичне значення тому, що вони складають необхідну передумову для подальшої реалізації вимог суб'єктів правовідносин. Так, досягнення повноліття тягне за собою виникнення цивільної дієздатності. Визнання юридичного значення за такими подіями як народження дитини або смерть слід пояснити тим, що право не може реагувати на зміну правового положення суб'єкта цивільних правовідносин, правова поведінка якого складає предмет його правового регулювання, правові інтереси якого підлягають свого захисту.